fallback-image

Хто і в якому році винайшов перший у світі телевізор

Сьогодні складно уявити, що ще якихось сто з гаком років тому людство могло обходитися без телебачення. Така техніка стала звичним членом сім’ї, розважаючи, навчаючи і інформуючи інших домочадців. У зв’язку з цим цікаво буде дізнатися, хто винайшов перший телевізор.

Передумови до появи телебачення

Дуже важливо відзначити те, що перед появою самого першого телевізора, було винайдено радіо. Тут думки з приводу його «батьків-засновників» різняться: вітчизняна точка зору називає ім’я винахідника радіо №1 А. С. Попова, а за кордоном цю проблему досліджували Марконі, Тесла, Бранлі.

На питання, хто саме винайшов телевізор, не можна дати однозначну відповідь. Далі можна назвати ім’я Пауля Ніпкова. Саме він став тим, хто придумав спеціальний прилад — диск, названий його ім’ям. Винахід сталося в 1884 році. Саме радіосигнал і механічна розгортка стали причиною появи телебачення.

Мало хто знає, що саме з допомогою диска Ніпкова виходило порядково зчитувати зображення і передавати далі на екран. Заповзятливий Джон Берд з Шотландії в кінці двадцятих років минулого століття і розробив перший телевізор, ѓрунтувалася на цьому принципі. Створений проект він став успішно реалізовувати.

John Logie Baird

Лідерство механічних телеприймачів від однойменної корпорації Baird закріпилося за такими апаратами аж до 30-х років. Картинка була чіткою, але без звуку. Однак майбутнє було визначено: воно належало електронно-променевій трубці.

Винахід і використання ЕПТ

Світова тенденція технічної переваги змушувала кращі уми працювати на благо прогресу: робота над винайденням електронно-променевої трубки (ЕПТ) велася у багатьох країнах. Знову ж варто виділити внесок російських вчених — в 1907 році патент на подібну розробку отримує Борис Розінг. Але прийшов він до цього, ґрунтуючись на попередніх відкриттях.

І тут можна навести короткий екскурс в історію. Можна пригадати, що ще німець Генріх Герц в 1887 році відкрив вплив світла на електрику: так з’явився фотоефект. Тоді він не зміг пояснити, у якому як і для чого потрібен фотоефект. Це за нього зробив рік тому Олександр Столєтов, який спробував сконструювати прообраз сучасних фотоелементів, коли був винайдений прилад «електричний очей». Після нього багато вчених намагалися пояснити природу цього явища. До їх числа можна віднести і Альберта Ейнштейна.

Важливі й інші відкриття, що вплинули на виникнення майбутнє телебачення. Приміром, у 1879 році англієць-фізик Вільям Крукс створює речовини (люмінофори), здатні світитися під впливом катодного променя. А Карлом Брауном навіть була зроблена спроба створити майбутній кінескоп. Саме завдяки цьому брауновскому кинескопу і зміг обґрунтувати теорію отримання таким чином зображення вже згаданий нами Борис Розінг. А в 1933 році його учень Володимир Зворикін створив перший телевізор з іконоскопом — так він назвав електронну трубку.

Саме Зворикіна і вважають «батьком» сучасного тб. Навіть перший у світі телевізор створювався в його однойменної американської лабораторії (він був емігрантом, який залишив країну після Жовтневої революції). А в 1939 році з’явилися перші моделі для масового виробництва.

Це призвело до того, що в подальші роки перші телевізори активно завойовувало країни Європи — спочатку у Великобританії, Німеччині і так далі. Спочатку всі зображення передавалося в оптико-механічною розгорткою, але потім, з підвищенням якості зображення, відбувся перехід на сканування променя в електронно-променевій трубці.

Як було в Радянському Союзі

Перші телевізори в СРСР з’явилися вже в 1939 році — їх став випускати ленінградський завод «Комінтерн». Принцип роботи полягав в дії диска Ніпкова, а тому таку приставку, що має екран 3 на 4 см, треба було підключати до радіоприймача. Потім потрібно переключити радіо на інші частоти — у результаті можна було дивитися ті передачі, які транслювалися в європейських країнах.

Цікаво було й те, що такі перші телевізори могли виготовити всі бажаючі. Спеціально для цього в журналі «Радиофронт» була розміщена відповідна інструкція.

Регулярна телетрансляція була розпочата в 1938 році Досвідченим Ленінградським центром. А в столиці телепрограми стали виходити в ефір приблизно через півроку. Цікаво, що в кожному з телецентрів цих міст використовувалися різні стандарти розкладання, що вимагало використання певних моделей техніки.

  1. Для прийому передач Ленінградського телерадіоцентру використовувалося телеустройство «ВРК» (в розшифровці — Всесоюзний радіокомітет). Це був прилад з екраном 130?175 мм, роботу кінескопа в якому забезпечували 24 лампи. Принцип роботи — розкладання на 240 рядків. Цікаво, що в тридцятих роках минулого століття було випущено 20 екземплярів подібного пристрою. Така техніка встановлювалася в будинках піонерів і палацах культури з метою колективного перегляду.
  2. Московський телецентр вів мовлення з розкладанням на 343 рядки — це сприймалося приладами «МК-1». Тут вже малося на увазі більш складний пристрій з 33 лампами. Тільки за 1938 рік їх було випущено 200 штук, а до початку Великої Вітчизняної війни — 2 тис. примірників.

На цьому дослідження інженерної думки людини не зупинялися — повинні були рано чи пізно з’явитися і спрощені моделі. Наприклад, на ленінградському заводі «Радист» у 1940 році був запропонований серійний варіант «17ТН—1», який міг відтворювати програми як телебачення Ленінграда, так і Москви. Виробництво було запущено, але до початку військових дій встигло вийти всього 2 тис. штук.

Також можна навести приклад спрощеної моделі під назвою «АТП-1» (Абонентський телевізійний приймач №1) — він був прообразом сучасного кабельного абонентського телебачення. Його випускав Олександрівський завод перед війною.

Коли телебачення стало кольоровим

Все вищеописане розповідає про передачі чорно-білого зображення. Вчені ж продовжували працювати над тим, щоб воно стало кольоровим.

Коли ж з’явилися кольорові телевізори? Вперше про це почали замислюватися ще під час механічних телеприймачів. Одні з перших розробок являє Ованес Адамян, який ще в 1908 році отримує патент на який вміє передавати сигнали двокольоровий прилад. Не можна не згадати Джона Лоуги Бреда, того самого винахідника механічного приймача. Саме їм у 1928 році було зібрано кольоровий телевізор, який послідовно передавав три зображення за допомогою синього, червоного і зеленого світлофільтра.

Але це були тільки спроби. Справжній стрибок в області розвитку кольорового телебачення стався вже після закінчення Другої світової війни. Раз всі сили були кинуті на цивільне виробництво, то це неминуче призвело до прогресу в цій області. Так і сталося в США. Додаткової підґрунтям стало використання дециметрових хвиль для передачі зображення.

Це призвело до того, що вже в 1940 році американськими вченими була презентована система «Тринископ». Вона була примітна тим, що в ній були використані три кінескопа з різними квітами від люмінофорного світіння, кожен з яких відтворював свій колір зображення.

Що стосується вітчизняних просторів, то в СРСР аналогічні технічні розробки стали з’являтися лише в 1951 році. Але вже через рік і прості телеглядачі могли побачити пробну кольорову трансляцію.

У 70-ті роки телевізор став звичним технічним приладом у багатьох будинках світу. Радянський простір не стало винятком, єдине, що варто відзначити: кольорові телевізори залишалися в нашій країні дефіцитними практично до кінця вісімдесятих років минулого сторіччя.

Прогрес не стоїть на місці

Винахідники намагалися поліпшити отриманий результат — так у 1956 році з’явився пульт дистанційного управління. Хто створив таке корисний пристрій? Він був розроблений Робертом Адлером у 1956 році. Принцип його роботи полягав у передачі ультразвукових сигналів, які були промодулірованний відповідними командами. Самий перший пульт міг тільки управляти гучністю і перемикати канали, але і на той момент це було досить вагомим заявою.

Що стосується інфрачервоної версії пульта, то вона з’явилася в 1974 році в результаті розробок Grundig і Magnavox. Його народження було продиктовано появою телетексту, який вимагав більш точного управління, а, значить, тоді з’явилися і кнопки. А вже у вісімдесятих роках пульт додатково використовують як аналог геймпада, адже тоді і телевізори стали додатковим монітором до перших побутових комп’ютерів та ігрових приставок.

З появою відеомагнітофонів з’явилася необхідність у додатковому впровадженні компонентного відеовходу (крім уже наявного аналогового антенного).

З початком двадцять першого століття ера кінескопів підійшла до кінця — почали з’являтися плазмові панелі і рідкокристалічні телевізори. А вже до 2010-го років кінескопні моделі були практично витіснені з ринку плоскими пристроями у форматі LCD і PDP. Багато з них можуть підключатися до інтернету і навіть демонструвати можливості перегляду 3D-контенту.

Сьогоднішній телеприймач мало схожий на свого прабатька — він має функції домашнього медіацентру, зберігаючи при цьому функції перегляду ефірного та кабельного телебачення. І це вже не кажучи про якість зображення, що передається в стандарті високої (а в топових моделях і надвисокої) чіткості.